Розділ 4. Гіпотеза ефективного ринку

Відмова від прав: Дж. К. Ролінґ стежить за тобою, вічно чигаючи в порожнечі поміж світами.

Від автора. Як дехто зауважив, канон видається непослідовним у встановленні купівельної спроможности ґалеона. Я зупинився на одному значенні, якого й дотримуюся. Пʼять фунтів стерлінгів за ґалеон не вʼяжеться із сімома ґалеонами за чарівну паличку й дітьми, що «доношують» палички своїх старших братів і сестер.


 —  Світове панування — як недоладно звучить. Я волію називати це світовою оптимізацією.


Купи золотих ґалеонів. Стовпчики срібних серпиків. Стоси бронзових кнатів.

Гаррі стояв і, роззявивши рота, витріщався на родинне сховище. Він мав стільки питань, що не знав, з чого саме почати.

Одразу за дверима до сховища за ним спостерігала професорка Макґонеґел. Вона нібито недбало спиралася на стіну, проте очі пильнували. Що ж, її можна було зрозуміти. Опинитися навпроти величезної купи золота — це ж просто кліше для випробування характеру.

 — Ці монети зі щирого металу? — нарешті здобувся Гаррі.

 — Що? — прошипів ґоблін Ґрипхук, що чекав біля дверей. — Ви берете під сумнів чесність «Ґрінґотсу», містере Поттер-Еванс-Веррес?

 — Ні, — неуважливо відповів Гаррі, — зовсім ні. Вибачте, сер, якщо я мимохіть надав своїм словам хибного значення. Річ у тім, що я уявлення не маю, як працює ваша фінансова система. Я питаю, чи ґалеони загалом виготовляються зі щирого золота.

 — Звісно, — запевнив Ґрипхук.

 — Карбувати монети може будь-хто чи їх випускає монополія, що в такий спосіб отримує сеньйораж?

 — Що? — відгукнулася професорка Макґонеґел.

Ґрипхук усміхнувся, продемонструвавши гострі зуби:

 — Лише ду́рні повірять не ґоблінській монеті!

 — Інакше кажучи, — промовив Гаррі, — монети не мають коштувати більше, ніж метал, із якого їх зроблено?

Ґрипхук витріщився на Гаррі. Професорка Макґонеґел мала приголомшений вигляд.

 — Маю на увазі, припустімо, я прийду сюди з тонною срібла. Чи отримаю я з неї тонну серпиків?

 — За плату, містере Поттер-Еванс-Веррес, — ґоблін розглядав його блискучими очима. — За певну плату. Цікаво, звідкіль у вас візьметься тонна срібла?

 — Я запитував гіпотетично, — пояснив Гаррі.

«Принаймні поки що».

 — Тож…​ Яку частку від загальної ваги ви стягнете для оплати?

Ґрипхук пильно дивився на нього:

 — Я маю порадитися з керівництвом…​

 — Скажіть навмання. Я не вважатиму це офіційною відповіддю «Ґрінґотсу».

 — Двадцята частина металу з лишком оплатить карбування.

Гаррі кивнув:

 — Красно дякую, містере Ґрипхук.

«Отже, чаклунська економіка не лише майже цілковито відокремлена від маґлівської — тут ще й ніхто ніколи не чув про валютний арбітраж».

Більша маґлівська економіка має мінливий діапазон ціни золота до срібла, тож щоразу, коли маґлівський коефіцієнт золота до срібла перевищував би 5% ваги сімнадцяти серпиків до ваги одного ґалеона, золото чи срібло мало б витікати з чаклунської економіки, доки підтримування курсу обміну стало б неможливим. Взяти тонну срібла, поміняти на серпики, поміняти серпики на ґалеони, забрати золото до маґлівського світу, поміняти на більше срібла, ніж було спершу, і повторити.

Здається, маґлівський курс золота до срібла приблизно пʼятдесят до одного? Гаррі був певен, що аж ніяк не сімнадцять. І скидалося на те, що срібні монети справді менші за золоті.

З другого боку, Гаррі перебував у банку, що буквально зберігав гроші в заповнених золотом сховищах, що їх вартували дракони, куди потрібно приходити й брати монети щоразу, коли заманеться їх витратити. Цілком можливо, що витончені деталі зменшення неефективности ринку через арбітраж були для них незбагненними. Він уже хотів був висловити кілька дошкульних зауваг про неоковирність чаклунської фінансової системи…​

«Тільки от найсумніше, що їхній метод, мабуть, кращий».

Втім, один компетентний інвестиційний менеджер, імовірно, зміг би заволодіти всім чаклунським світом за тиждень. Гаррі зберіг цю думку на випадок, якщо в нього колись закінчаться гроші чи трапиться вільний тиждень. А тим часом гігантських куп золота у сховищі Поттерів мало б вистачити для його короткотермінових потреб.

Гаррі подався вперед і почав підбирати золоті монети однією рукою та складати їх до іншої. Коли він набрав двадцять, професорка Макґонеґел кахикнула:

 — Гадаю, цього задосить для шкільного приладдя, містере Поттер.

 — Гм? — озвався Гаррі, замислившись про інше. — Заждіть, я виконую розрахунок Фермі.

 — Виконуєте що? — дещо стривожено уточнила Макґонеґел.

 — Це математична штука, названа на честь Енріко Фермі. Спосіб швидко подумки підрахувати приблизні числа.

Двадцять золотих ґалеонів важили, мабуть, одну десяту кілограма? А золото начебто коштувало десять тисяч британських фунтів за кілограм? Отже, ґалеон коштує майже пʼятдесят фунтів…​ Одна купа золота, видається, складалася з шістдесяти монет заввишки й двадцяти завширшки в обох вимірах основи. Купи були пірамідальними, отже, це приблизно третина куба. Орієнтовно вісім тисяч ґалеонів у кожній купі, яких тут було десь пʼять такого розміру — сорок тисяч ґалеонів, або два мільйони фунтів стерлінгів.

Непогано. Гаррі посміхнувся з певним зловісним задоволенням. Прикро, що він щойно відкрив дивовижний новий світ магії і не мав часу на дослідження дивовижного нового світу багатіїв, що, за оцінкою Фермі, було б десь у мільярд разів менш цікавим.

«Хай там як, я більше не маю косити газон заради одного нікчемного фунта».

Гаррі відвернувся від величезної купи грошей:

 — Перепрошую, що питаю, професорко Макґонеґел, проте, наскільки мені відомо, моїм батькам було менш як тридцять років, коли вони загинули. Це звичайна кількість грошей для молодої пари в чаклунському світі?

Якщо так, то чашка чаю, либонь, коштує пʼять тисяч фунтів. Перше правило економіки: не можна їсти гроші.

Професорка Макґонеґел заперечливо похитала головою.

 — Ваш батько був останнім спадкоємцем давнього роду, містере Поттер. Також, імовірно…​ — відьма завагалася. — Частина золота може бути від нагород за Відомо-Кого, обіцяних його вби…​ Ем, тобто будь-кому, хто його переможе. Чи, можливо, ці гроші ще не зібрано, я не впевнена.

 — Цікаво…​ — повільно промовив Гаррі. — Тобто дещо з цього, у певному сенсі, справді моє. Тобто зароблене мною. Нібито. Можливо. Навіть якщо я не памʼятаю цієї події, — пальці Гаррі стукотіли по штанині. — Це зменшує почуття провини від того, що я витрачу малесеньку частину! Без паніки, професорко Макґонеґел!

 — Містере Поттер! Ви неповнолітній, тож вам буде дозволено знімати лише обґрунтовані суми для…​

 — Та я сама обґрунтованість! Я цілковито підтримую фінансову обачність і розумію необхідність самоконтролю, жодної імпульсивної витрати. До речі, дорогою сюди я бачив кілька речей, що можуть слугувати чудовим прикладом розсудливого, дорослого надбання…​

Гаррі й професорка Макґонеґел дивилися одне на одного, застигнувши в мовчазному змаганні з витріщання.

 — Які, наприклад? — зрештою здалася Макґонеґел.

 — Валізи, місткість яких перевищує їхні розміри?

Обличчя Макґонеґел посуворішало:

 — Вони дуже дорогі, містере Поттер!

 — Так, проте…​ — почав аргументувати він. — Я певен, що захочу таку, коли стану дорослим. І я спроможний заплатити за неї. За логікою, придбати її зараз — настільки ж доцільно, як і пізніше, і можна буде почати користуватися нею відразу. Це ж ті самі гроші, чи не так? Тобто я захочу надійну валізу з купою місця всередині, доволі якісну, щоб пізніше не довелося купувати кращу…​ — сповнений надії голос Гаррі затих.

Професорка Макґонеґел не відводила очей:

 — І що ж ви збираєтеся зберігати в такій валізі, містере Поттер?

 — Книжки.

 — Звісно ж, — зітхнула вона.

 — Вам варто було сказати значно раніше, що існує такий магічний предмет! І що я маю змогу за нього заплатити! Тепер ми з батьком витратимо наступні два дні на несамовиту біганину по всіх книгарнях з уживаними книжками, шукаючи старі підручники, щоб я міг узяти з собою до Гоґвортсу пристойну наукову бібліотеку — і, можливо, невелику колекцію наукової фантастики, якщо вдасться назбирати щось гідне з розпродажів. Чи навіть краще, я зроблю угоду трохи приємнішою для вас, гаразд? Лише дозвольте мені купити…​

 — Містере Поттер! Ви вважаєте, що можете підкупити мене?

 — Що? Ні! Я не про те! Маю на увазі, що Гоґвортс може залишити деякі з книжок, що я принесу, якщо ви вважатимете, що якісь із них будуть доречним поповненням для вашої бібліотеки. Я збираюся купити їх дешево — і я просто хочу мати їх під рукою. Це нормально — підкуповувати людей книжками, чи не так? Це…​

 — Родинна традиція.

 — Саме так.

Тіло професорки Макґонеґел ніби осіло: плечі під чорною мантією поникли.

 — Хоч як мені цього хочеться, та не можу заперечити, що у ваших словах є сенс. Я дозволю вам взяти додаткові сто ґалеонів, містере Поттер, — вона знову зітхнула. — Я знаю, що пошкодую про це, проте однаково це роблю.

 — Оце так запал! А капшучок із мокової шкіри — це те, що я думаю?

 — Він не настільки місткий, як валіза, — сказала вона з очевидною нехіттю, — проте такий капшучок із виймальними чарами й невиявними чарами подовження може вміщати чимало речей, доки їх не викличе той, хто їх туди поклав…​

 — Так! Він мені теж, безперечно, потрібен! Це буде ніби поясна суперсумка неперевершеної крутости! Як пасок інструментів Бетмена! Можна забути про мій швейцарський ніж і носити із собою повний набір інструментів! Чи книжки! Я міг би завжди мати на собі три найпотрібніші книжки з тих, що наразі читаю, і легко діставати їх будь-де. Мені не доведеться марнувати більше жодної хвилини життя! Що скажете, професорко Макґонеґел? Це ж заради того, щоб діти читали — найшляхетніший із можливих мотивів.

 — …​Гадаю, ви можете взяти ще десять ґалеонів.

Ґрипхук підтримав Гаррі поглядом, сповненим неприхованої поваги, а може, навіть щирого захвату.

 — І трохи грошей на витрати, як ви вже згадували. Пригадую, що бачив кілька речей, які я хотів би зберігати в цьому капшучку.

 — Не перехоплюйте через край, містере Поттер.

 — Але ж, професорко Макґонеґел, нащо псувати мені свято? Безперечно, це щасливий день, коли я вперше дізнався про всілякі чаклунські штуки! Навіщо виконувати роль буркотливої дорослої, коли натомість можна усміхнутися й згадати власне невинне дитинство, поглянути на вираз насолоди на моєму юному обличчі, доки я купуватиму декілька іграшок за незначну частку багатства, що його я заробив, перемігши найжахливішого з відомих чарівників Британії? Не те щоб я вас звинувачував у невдячності чи щось таке, а втім, що таке декілька іграшок супроти цього?

 — Ви, — прогарчала професорка Макґонеґел. Обличчя її було таким грізним і жахливим, що Гаррі пискнув, відступив на крок і з гучним дзеленчанням розтягнувся на купі грошей, збивши стос залотих монет. Ґрипхук зітхнув і прикрив обличчя долонею. — Я зробила б велику послугу чаклунській Британії, містере Поттер, якби залишила вас замкненим у цьому сховищі.

Вони пішли без жодного додаткового клопоту.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0