Розділ 4. Гіпотеза ефективного ринку

Дисклеймер: Дж. К. Ролінґ стежить за тобою, вічно чигаючи в порожнечі між світами.

Примітка автора: як дехто помітив, в оригіналі купівельна спроможність ґалеона інша. Я вибрав більш виважене значення й дотримуюся його. Пʼять фунтів стерлінгів за ґалеон не в’яжеться з сімома ґалеонами за чарівну паличку й дітьми, що використовують старі чарівні палички старших родичів.


--“Світове панування” так недоладно звучить. Мені більше до вподоби “світова оптимізація”.


Стоси золотих ґалеонів. Стовпчики срібних серпиків. Купи бронзових кнатів.

Гаррі стояв і, роззявивши рота, витріщався на родинне сховище. У нього було стільки питань, що він не знав, з чого саме почати.

Професорка Макґонеґел спостерігала за ним з-за дверей до сховища. Вона нібито безтурботно спиралася на стіну, проте її очі були уважними. Ну, це доволі зрозуміло. Опинитися поряд з величезною купою золота — це просто архетип випробовування характеру.

 — Ці монети зі щирого металу? — нарешті сказав Гаррі.

 — Що? — прошипів ґоблін Ґрипхук, що чекав біля дверей. — Ви ставите під сумнів чесність “Ґрінґотсу”, містере Поттер-Еванс-Веррес?

 — Ні, — неуважливо сказав Гаррі, — зовсім ні, вибачте, якщо це прозвучало образливо, сер. Річ у тім, що я уявлення не маю, як працює ваша фінансова система. Я питаю, чи ґалеони взагалі виробляються з щирого золота.

 — Звісно, — сказав Ґрипхук.

 — Їх може карбувати будь-хто, чи їх випускає монополія, що відповідно отримує сеньйораж?

 — Що? — відгукнулася професорка Макґонеґел.

Ґрипхук усміхнувся, продемонструвавши гострі зуби.

 — Лише дурні повірять не ґоблінській монеті!

 — Іншими словами, — сказав Гаррі, — монети не мають коштувати більше від металу, з якого вони зроблені?

Ґрипхук витріщився на Гаррі. Професорка Макґонеґел виглядала приголомшеною.

 — Тобто, припустімо, я прийду сюди з тонною срібла. Чи зможу я отримати тонну серпиків з неї?

 — За плату, містере Поттер-Еванс-Веррес, — ґоблін дивився на нього блискучими очима. — За певну плату. Цікаво, звідки ви дістанете тонну срібла?

 — Я питав гіпотетично, — сказав Гаррі. Принаймні наразі. — То…​ яку платню ви стягнете, яку частку загальної ваги?

Ґрипхук пильно дивився на нього.

 — Я маю порадитися з керівництвом…​

 — Скажіть навмання. Я не вважатиму це офіційною відповіддю “Ґрінґотсу”.

 — Двадцята частина металу з головою оплатить карбування.

Гаррі кивнув.

 — Дуже дякую, містере Ґрипхук.

Отже, чаклунська економіка не лише майже цілковито відокремлена від маґлівської, тут ще й ніхто ніколи не чув про валютний арбітраж. Більша маґлівська економіка має мінливий діапазон ціни золота відносно срібла, отже щоразу, коли маґлівський коефіцієнт золота до срібла перевищував би 5% ваги сімнадцяти серпиків до ваги одного ґалеону, золото чи срібло мало б витікати з чаклунської економіки, доки підтримування курсу обміну стало б неможливим. Взяти тонну срібла, поміняти на серпики, поміняти серпики на ґалеони, забрати золото до маґлівського світу, поміняти на більше срібла, ніж було спочатку, і повторити.

Здається, маґлівський курс золота до срібла приблизно пʼятдесят до одного? Гаррі був впевнений, що аж ніяк не сімнадцять. І, видається, срібні монети були дійсно меншими за золоті монети.

З іншого боку, Гаррі перебував у банку, де ваші гроші буквально зберігають у повних золотих монет сховищах під охороною драконів, а якщо ви хочете витратити гроші, то маєте прийти до сховища й забрати монети. Витончені деталі того, як зменшити неефективність ринку через арбітраж, могли бути для них незбагненними. Він уже хотів був висловити кілька дошкульних зауваг про неоковирність їхньої фінансової системи…​

Тільки от найсумніше, що їхній метод, мабуть, кращий.

З іншого боку, один компетентний інвестиційний менеджер, імовірно, зміг би заволодіти всім чаклунським світом за тиждень. Гаррі зберіг цю думку на випадок, якщо в нього колись закінчаться гроші чи випаде вільний тиждень.

Тим часом, гігантських куп золотих монет у сховищі Поттерів мало б вистачити для його короткострокових потреб.

Гаррі подався вперед і почав підбирати золоті монети однією рукою й складати до іншої.

Коли він набрав двадцять, професорка Макґонеґел кахикнула.

 — Гадаю, цього задосить для шкільного приладдя, містере Поттер.

 — Гм? — сказав Гаррі, задумавшись про інше. — Заждіть, я виконую розрахунок Фермі.

 — Виконуєте що? — дещо стривожено запитала Макґонеґел.

 — Це математична штука. Названа на честь Енріко Фермі. Спосіб швидко подумки підрахувати приблизні числа.

Двадцять золотих ґалеонів важили, мабуть, одну десяту кілограма? А золото коштувало, здається, десять тисяч британських фунтів за кілограм? Отже, ґалеон коштує близько пʼятдесяти фунтів…​ Одна купа золотих монет, видається, мала шістдесят монет у висоту й двадцять монет вшир у обох вимірах основи. Купи були пірамідальними, отже, це приблизно третина куба. Орієнтовно вісім тисяч ґалеонів у кожній купі, яких тут було приблизно пʼять такого розміру, отже, сорок тисяч ґалеонів, чи два мільйони фунтів стерлінгів.

Непогано. Гаррі посміхнувся з певним зловісним задоволенням. Прикро, що він щойно відкрив дивовижний новий світ магії й не мав часу на дослідження дивовижного нового світу багатих, що, за оцінкою Фермі, було би десь у мільярд разів менш цікавим.

Хай там як, я більше не маю косити газон заради одного паршивого фунта.

Гаррі відвернувся від величезної купи грошей.

 — Перепрошую, що питаю, професорко Макґонеґел, проте, наскільки мені відомо, моїм батькам було менше тридцяти років, коли вони загинули. Це звичайна кількість грошей для молодої пари у чаклунському світі?

Якщо так, то чашка чаю, мабуть, коштує п’ять тисяч фунтів. Перше правило економіки: ти не можеш їсти гроші.

Професорка Макґонеґел заперечно похитала головою.

 — Ваш батько був останнім спадкоємцем давнього роду, містере Поттер. Також можливо…​ — відьма завагалася. — Частина з цих грошей може бути від нагород за Відомо-Кого, що були обіцяні його вби- ем, тобто будь-кому, хто його переможе. Чи, можливо, ці гроші ще не збирали, я не впевнена.

 — Цікаво…​ — повільно промовив Гаррі. — Тобто дещо з цього, в якомусь сенсі, дійсно моє. Тобто, зароблене мною. Нібито. Можливо. Навіть якщо я не памʼятаю цієї події, — пальці Гаррі стукотіли по штанині. — Це зменшує почуття провини від того, що я витрачу малесеньку частину! Без паніки, професорко Макґонеґел!

 — Містере Поттер! Ви неповнолітній, і, відповідно, вам буде дозволено знімати лише обґрунтовані суми для…​

 — Та я сама обґрунтованість! Я цілковито підтримую фінансову обачність і розумію необхідність самоконтролю, жодних імпульсивних покупок. До речі, по дорозі сюди я бачив кілька речей, які можуть бути чудовим прикладом розсудливої, дорослої покупки…​

Гаррі й професорка Макґонеґел дивилися одне на одного, застигнувши в мовчазному змаганні з витріщання.

 — Які, наприклад? — нарешті сказала професорка Макґонеґел.

 — Валізи, місткість яких перевищує їхні розміри?

Обличчя професорки Макґонеґел стало суворим.

 — Вони дуже дорогі, містере Поттер!

 — Так, проте…​ — почав аргументувати Гаррі. — Я певен, що коли стану дорослим, захочу таку. І я можу собі її дозволити. За логікою, купити її зараз буде не менш розумно, і можна буде почати користовуватися нею одразу. Це ж ті самі гроші, чи не так? Тобто, я захочу якісну валізу, з купою місця всередині, достатньо хорошу, щоб пізніше не довелося купувати кращу…​ — сповнений надії голос Гаррі затих.

Професорка Макґонеґел не відводила очей.

 — І що ж ви збираєтеся зберігати в такій валізі, містере Поттер-

 — Книжки.

 — Ну звісно, — зітхнула професорка Макґонеґел.

 — Ви мали сказати мені значно раніше, що існує такий магічний предмет! І що я можу його собі дозволити! Тепер ми з батьком витратимо наступні два дні на несамовиту біганину по всіх книгарнях з уживаними книжками, шукаючи старих підручників, щоб я міг узяти з собою до Гоґвортсу пристойну наукову бібліотеку — і, можливо, невелику колекцію наукової фантастики, якщо я зможу назбирати щось пристойне з розпродажів. Чи навіть краще, я зроблю угоду трохи приємнішою для вас, добре? Лише дозвольте мені купити…​

 — Містере Поттер! Ви думаєте, що можете підкупити мене?

 — Що? Ні! Я не про те! Я маю на увазі, що Гоґвортс може залишити деякі з книжок, що я принесу, якщо ви вважатимете, що якісь з них будуть доречним поповненням для вашої бібліотеки. Я збираюся купити їх дешево, і я просто хочу мати їх під рукою. Це нормально — підкуповувати людей книжками, чи не так? Це…​

 — Родинна традиція.

 — Саме так.

Тіло професорки Макґонеґел ніби осіло: плечі під чорною мантією опустилися.

 — Я не можу не погодитися, що у ваших словах є сенс, хоч як би мені того не хотілося. Я дозволю вам взяти додаткові сто ґалеонів, містере Поттер, — вона знову зітхнула. — Я знаю, що пошкодую про це, проте все одно це роблю.

 — Оце так запал! А “капшучок з мокової шкіри” — це те, що я думаю?

 — Він не такий місткий, як валіза, — сказала вона з очевидною нехіттю, — проте такий капшучок із виймальними чарами й невиявними чарами подовження може вміщати чимало речей, доки їх не викличе той, хто їх туди поклав…​

 — Так! Він мені теж безперечно потрібен! Це буде ніби поясна суперсумка неперевершеної крутизни! Як пасок інструментів Бетмена! Можна забути про мій швейцарський ніж і носити з собою там повний набір інструментів! Чи книжки! Я міг би завжди мати на собі три найбільш потрібні книжки з тих, що наразі читаю, і легко діставати їх будь-де. Мені не доведеться марнувати більше жодної хвилини життя! Що скажете, професорко Макґонеґел? Це ж заради того, щоб діти читали — найшляхетніший з можливих мотивів.

 — …​ Гадаю, ви можете взяти ще десять ґалеонів.

Ґрипхук підтримав Гаррі поглядом, сповненим неприхованої поваги, можливо навіть щирого захвату.

 — І трохи грошей на витрати, як ви вже згадували. Я пригадую, що бачив кілька речей, які я б хотів зберігати в цьому капшучку.

 — Не перегинайте палицю, містере Поттер.

 — Але ж, професорко Макґонеґел, нащо псувати мені свято? Безперечно, це щасливий день, коли я вперше дізнався про всілякі чаклунські штуки! Навіщо виконувати роль сварливої дорослої, коли натомість можна усміхнутися й згадати власне невинне дитинство, поглянути на вираз насолоди на моєму юному обличчі, доки я купуватиму декілька іграшок за незначну частку багатства, що я його заробив, перемігши найжахливішого з відомих чаклунів Британії? Не те, щоб я вас звинувачую в невдячності чи щось таке, проте все одно, що таке декілька іграшок у порівнянні з цим?

 — Ви, — прогарчала професорка Макґонеґел. Вираз її обличчя був таким грізним і жахливим, що Гаррі пискнув, відступив на крок і з гучним дзеленчанням збив стос золотих монет, розтягнувшись на купі грошей. Ґрипхук зітхнув і прикрив обличчя долонею.  — Я б зробила велику послугу чаклунській Британії, містере Поттер, якби залишила вас замкненим у цьому сховищі.

І вони пішли без жодних додаткових клопотів.