Розділ 2. Все, у що я вірю, — хибне

#include “stddisclaimer.h”


 — Звісно, це моя провина. Тут немає більше нікого, хто міг би бути відповідальним бодай за щось.


 — Прояснімо все заздалегідь — промовив Гаррі. — Якщо професорка левітуватиме тебе, тату, і ти знатимеш, що до тебе не підʼєднано жодної мотузки, — це вважатиметься достатнім доказом. Ти не збираєшся змінювати думку й стверджувати, що це фокус. Так було б нечесно. Якщо ти почуваєшся, наче саме так і захочеш вчинити, варто сказати про це зараз, щоб ми могли вигадати натомість інший експеримент.

Гаррін батько, професор Майкл Веррес-Еванс, закотив очі:

 — Так, Гаррі.

 — Тепер ти, мамо. Згідно з твоєю теорією, професорка має бути здатною це зробити, і якщо цього не станеться, ти ви́знаєш, що помилялася. Жодного заперечення, ніби магія не працює на скептично налаштованих людях чи чогось подібного.

Заступниця директора Мінерва Макґонеґел приголомшено спостерігала за Гаррі. Вона дуже скидалася на відьму у своїй чорній мантії та гостроверхому капелюсі, проте розмовляла офіційно й із шотландським акцентом, що геть суперечило її вигляду. На перший погляд видавалося, що ця жінка має ґелґотати й жбурляти дітей до казанів, проте весь ефект зникав, щойно вона починала говорити.

 — Цього достатньо, містере Поттер? — запитала вона. — Можна розпочинати демонстрацію?

 — Достатньо? Напевно, ні, — озвався Гаррі. — Та принаймні це допоможе. Прошу, заступнице директора.

 — Можна просто «професорка». Вінґардіум Левіоза.

Гаррі подивився на батька:

 — Гм.

Батько поглянув на нього й відгукнувся:

 — Гм.

Професор Веррес-Еванс перевів погляд на професорку Макґонеґел:

 — Гаразд, тепер можете мене спускати.

Батька обережно повернули на землю.

Гаррі скуйовдив рукою волосся. Можливо, річ лише в тій його дивній частині, що вже була переконаною, проте…​

 — Це викликає певний дисонанс. Я гадав, що спостереження події нескінченно малої ймовірности мало б спричинити більш драматичну ментальну реакцію…​ — він затнувся. Мама, відьма й навіть тато знову дивилися на нього цим поглядом. — Тобто через відкриття, що все, у що я вірив, — хибне.

Серйозно, це мало бути ефектнішим. Його мозок мусив відкинути весь запас гіпотез про всесвіт, жодна з яких не допускала того, що щойно відбулося. Натомість же його мозок, схоже, думав: «Гаразд, я бачив, як професорка Гоґвортсу махнула паличкою й змусила батька піднятися в повітря, ну то й що?».

Пані відьма доброзичливо всміхалася до них. Вигляд вона мала цілковито втішений:

 — Чи бажаєте додаткової демонстрації, містере Поттер?

 — Ви не зобовʼязані. Ми поставили вирішальний дослід. — Проте…​ — Гаррі завагався. Він не міг стриматися. Власне, зважаючи на обставини, він і не мав стримуватися. Цікавість тут була правильною та доречною. — Що ще ви можете робити?

Професорка Макґонеґел перетворилася на кицьку.

Гаррі бездумно відсахнувся, задкуючи настільки швидко, що перечепився через безпритульний стос книжок і гучно гепнувся. Він випростав руки вниз у безуспішній спробі за щось вхопитися й пригальмувати падіння та відчув різкий біль у плечі́, коли маса його тіла сягнула підлоги, так і не зустрівши жодної опори.

Тієї ж миті маленька смугаста кицька трансформувалася назад на жінку в мантії.

 — Вибачте, містере Поттер, — голос відьми здавався щирим, але кутики її губ легенько посіпувалися догори. — Мені варто було попередити вас.

Гаррі уривчасто дихав. Його слова звучали здавлено:

 — Ви НЕ МОЖЕТЕ РОБИТИ такого!

 — Це лише трансфігурація, — заспокоїла професорка Макґонеґел. — Перевтілення анімага, якщо точніше.

 — Ви перетворилися на кицьку! МАЛЕНЬКУ кицьку! Ви порушили закон збереження енергії! А це не просто якесь там умовне правило, воно виводиться з квантового гамільтоніана! Нехтування ним призводить до порушення унітарности, після чого настає поширення сигналів із надсвітловою швидкістю! І коти СКЛАДНІ! Наш розум просто не в змозі осягнути всю їхню анатомію і, і всю біохімію, а як щодо неврології? Як ви залишилися спроможною думати, використовуючи мозок такого розміру?

Губи професорки сіпалися дедалі помітніше:

 — Магія.

 — Магії недостатньо, щоб це зробити! Треба бути богом!

Професорка Макґонеґел кліпнула:

 — Так мене називають вперше.

У Гаррі потемніло в очах, коли його мозок почав усвідомлювати, що саме щойно розбилося на друзки. Саму ідею уніфікованого всесвіту, у якому діють математично правильні закони, саме поняття фізики — усе це просто спустили в унітаз. Три тисячоріччя членування великих і складних явищ на менші частини, відкриття, що музика планет і кинутого яблука має однаковий мотив, що істинні закони прекрасні, тому що вони універсальні, не мають жодного винятку, можуть бути вираженими у формі простої математики та керують найдрібнішими частинками. Не кажучи вже про те, що розум — це мозок, і що мозок складається з нейронів, і що мозок і є особистістю…​

Аж якось жінка перетворюється на кицьку — та й по всьому.

Сотня питань боролася за право першим злетіти з Гарріних губ, з яких переможцем вирвалося:

 — А що це за замовляння таке — «Вінґардіум Левіоза»? Хто видумує слова для заклять, дошкільнята?

 — Годі, містере Поттер, — твердо ухвалила професорка Макґонеґел, хай її очі й виблискували прихованою втіхою. — Якщо ви бажаєте навчатися магії, пропоную завершити роботу з паперами, щоб ви змогли вирушити до Гоґвортсу.

 — Маєте рацію, — дещо відсторонено погодився Гаррі. Він зібрався з думками. Поступ Розуму доведеться просто почати спочатку, ось і все; експериментального методу поки що ніхто не скасовував, і це те, що справді важило. — Отже, як потрапити до Гоґвортсу?

Професорка Макґонеґел витиснула з себе смішок — наче щипцями його видерли.

 — Стривай, Гаррі, — втрутився батько. — Памʼятаєш, чому ти досі не відвідував школи? Як бути з твоєю особливістю?

Професорка Макґонеґел різко повернулася до Майкла:

 — Особливістю? Ви про що?

 — У мене проблеми зі сном, — Гаррі безпомічно змахнув руками. — Мій цикл сну триває двадцять шість годин, щодня я засинаю на дві години пізніше, ніж напередодні. Раніше ніяк не вдається, а наступного дня доводиться йти спати ще пізніше. Десята вечора, північ, друга ранку, четверта ранку — і так далі, доки не завершиться цикл. Намагання прокинутися раніше нічого не змінюють — лише почуваюся розбитим весь день. Ось чому я досі не ходив до звичайної школи.

 — Це одна з причин, — уточнила мати.

Гаррі просвердлив її поглядом.

 — Гм-м-м-м, — повільно зронила Макґонеґел. — Не пригадую, щоб я чула про таке раніше…​ Я пораджуся з мадам Помфрі, можливо, їй відомі якісь ліки, — на цих словах її обличчя посвітлішало. — Ні, впевнена, з цим не виникне проблем, з часом я знайду рішення. Так, — вона знову посуворішала, — а що це за інші причини?

Гаррі люто зиркнув на батьків:

 — Я послідовний противник обов’язкового відвідування школи на підставах того, що я не маю страждати через неспроможність занепалої освітньої системи надати вчителів чи навчальних матеріалів навіть мінімально відповідної якости.

Обоє Гарріних батьків зайшлися реготом, ніби гадали, що почули дуже дотепний жарт.

 — О, — зауважив батько, очі його блищали, — так ось чому ти вкусив вчительку математики в третьому класі.

 — Вона не знала, що таке логаритм!

 — Авжеж, — підхопила мати, — і, вкусивши її, ти відреагував дуже зріло.

Батько кивнув:

 — Добряче продумана політика розвʼязання проблеми необізнаности вчителів із логаритмами.

 — Мені було сім років! Скільки ще ви збираєтеся про це згадувати?

 — Розумію…​ — співчутливо відгукнулася мати. — Ти кусаєш одну вчительку математики, і тобі ніколи не дають про це забути, чи не так?

Гаррі обернувся до професорки Макґонеґел:

 — Ось! Бачите, з чим мені доводиться жити?

 — Вибачте, — сказала Петунія та втекла крізь задні двері до подвірʼя, звідки доволі виразно долинав її гучний регіт.

 — Так, ем…​ так, — здавалося, що в професорки Макґонеґел з якихось причин виникли проблеми з артикуляцією. — У Гоґвортсі вчителів кусати не можна, чи достатньо це зрозуміло, містере Поттер?

 — Гаразд, — насупився Гаррі, — я не кусатиму нікого, хто не кусатиметься першим.

Почувши це, професор Майкл Веррес-Еванс був змушений теж покинути кімнату.

 — Добре, — зітхнула професорка Макґонеґел після того, як батьки Гаррі опанували себе й повернулися. — Добре. Гадаю, за цих обставин я просто зобовʼязана втримати вас від придбання навчальних матеріалів раніше, ніж за день-два до початку навчального року.

 — Що? Чому? Інші діти вже знають магію, чи не так? Я маю почати наздоганяти негайно!

 — Не хвилюйтеся, містере Поттер, — відповіла професорка Макґонеґел, — Гоґвортс цілком спроможний навчати азів. До того ж я підозрюю, що якщо залишити вас на два місяці наодинці зі шкільними підручниками — навіть без палички, — то, повернувшись, я знайду на місці цього будинку лише кратер, над яким здійматиметься хмара бузкового диму, знелюдніле місто навколо й нашестя вогняних зебр, що тероризуватимуть рештки Англії.

Мама й тато кивнули в бездоганній гармонії.

 — Мамо! Тату!

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0