Розділ 2. Все, у що я вірю, — хибне

#include “stddisclaimer.h”


-- Звісно, це моя провина. Тут немає більше нікого, хто міг би бути відповідальним за будь-що.


 — Домовимось, щоб не було непорозумінь, — сказав Гаррі, — якщо професорка левітуватиме тебе, тату, коли ти знаєш, що тут немає жодних мотузок, — це буде достатнім доказом. Ти не збираєшся змінювати думку й казати, що це фокус. Так буде нечесно. Якщо тебе це не переконає, то скажи про це зараз, і ми зможемо вигадати натомість інший експеримент.

Батько Гаррі, професор Майкл Веррес-Еванс, закотив очі.

 — Так, Гаррі.

 — Тепер ти, мамо. Твоя теорія стверджує, що професорка має бути в змозі це зробити, і якщо це буде не так, ти визнаєш, що помилялася. Жодних заперечень, ніби магія не працює на скептично налаштованих людях чи чогось подібного.

Заступниця директора Мінерва Макґонеґел приголомшено спостерігала за Гаррі. Вона дуже скидалася на відьму у своїй чорній мантії та гостроверхому капелюсі, проте розмовляла офіційно й з шотландським акцентом, що зовсім не пасувало до її вигляду. З першого погляду здавалося, що вона має ґелґотати й кидати дітей до казанів, проте весь ефект зникав, щойно вона починала говорити.

 — Цього достатньо, містере Поттер? — сказала вона. — Можна розпочинати демонстрацію?

 — Достатньо? Напевно, ні, — відповів Гаррі. — Але принаймні це допоможе. Прошу, заступнице директора.

 — Можна просто “професорка”, — сказала вона, а потім — Вінґардіум Левіоза.

Гаррі подивився на батька.

 — Гм, — сказав Гаррі.

Батько поглянув на нього і теж повторив:

 — Гм.

Професор Веррес-Еванс подивився на професорку Макґонеґел.

 — Добре, тепер можете поставити мене назад.

Батько обережно опустився на землю.

Гаррі скуйовдив рукою волосся. Можливо, це лише та його дивна частина, що вже була переконана, але…​

--- Це якась антикульмінація, — сказав Гаррі. — Я гадав, що спостереження події нескінченно малої ймовірності мало б спричинити більш драматичну ментальну реакцію…​ — Гаррі замовк, адже мама, відьма і навіть тато знову дивилися на нього цим поглядом. — Тобто через відкриття, що все, у що я вірив, — хибне.

Серйозно, це мало бути ефектнішим. Його мозок мав відкинути весь запас гіпотез про всесвіт, жодна з яких не допускала того, що тільки-но сталося. Натомість же його мозок, схоже, думав: Ну добре, я бачив, як професорка Гоґвортсу махнула паличкою і змусила батька піднятися в повітря, ну то й що?

Пані відьма доброзичливо всміхалася до них, виглядаючи задоволено.

 — Чи бажаєте подальшої демонстрації, містере Поттер?

 — Ви не зобовʼязані, — сказав Гаррі. — Ми провели вирішальний дослід. — Проте…​ — Гаррі завагався. Він не міг стриматися. Насправді, за цих обставин, він і не мав стримуватися. Цікавість тут була правильною і доречною. — Що ще ви можете робити?

Професорка Макґонеґел перетворилася на кицьку.

Гаррі бездумно відсахнувся, відскочивши настільки швидко, що перечепився через безпритульний стос книжок і гучно гепнувся. Він намагався зупинити падіння витягнутими вниз руками, проте це не дуже вдалося. Гаррі відчув різкий біль у плечі, коли вага його тіла без пом’якшення зустрілася з підлогою.

Маленька смугаста кицька одразу трансформувалася назад у жінку в мантії.

 — Вибачте, містере Поттер, — сказала жінка начебто щиро, але кутики її губ трохи посмикувалися догори. — Мені варто було попередити вас.

Гаррі дихав уривчасто. Його голос був здавленим.

 — Ви не можете такого РОБИТИ!

 — Це лише трансфігурація, — сказала професорка Макґонеґел. — Точніше, перевтілення анімага.

 — Ви перетворилися на кицьку! МАЛЕНЬКУ кицьку! Ви порушили закон збереження енергії! А це не просто довільне правило, воно виводиться з квантового гамільтоніана! Без нього руйнується унітарність, а тоді ми отримуємо сигнали, швидші за світло! І кицьки СКЛАДНІ! Людський розум просто не в змозі уявити всю анатомію кішки і, і всю її біохімію, а як щодо неврології? Як ви могли й далі думати, користуючись котячим мозком?

Приховувати свою посмішку професорці Макґонеґел ставало дедалі важче.

 — Магія.

 — Магії недостатньо, щоб це зробити! Треба бути богом!

Професорка Макґонеґел кліпнула.

 — Так мене називають вперше.

У голові Гаррі запаморочилося, коли його мозок почав усвідомлювати, що саме щойно зруйнувалося. Саму ідею уніфікованого всесвіту, керованого математичними законами, щойно спустили в унітаз, саме поняття фізики. Три тисячоріччя дослідження великих складних речей і розбиття їх на менші частини, відкриття, що музика планет має той самий мотив, що й кинуте яблуко, що справжні закони є цілковито загальними, без жодних винятків, і виявляються у формі простої математики, що керує найменшими частками. І це навіть не згадуючи про відкриття, що розум — це мозок, а мозок складається з нейронів, мозок і є особистістю…​

А потім жінка перетворилася на кицьку — та й по всьому.

За право бути озвученими губами Гаррі боролася сотня питань, з яких до перемоги прорвалося:

 — І що це за заклинання таке, Вінґардіум Левіоза? Слова для заклять що, вигадують у дитсадку?

 — Годі, містере Поттер, — твердо сказала професорка Макґонеґел, хоча в її очах проглядалася прихована веселість. — Якщо ви бажаєте вивчати магію, я пропоную завершити з паперами, щоб ви змогли піти до Гоґвортсу.

 — Правильно, — сказав Гаррі дещо запаморочено. Він зібрався з думками. Поступ Розуму доведеться просто почати спочатку, ось і все; досі існує експериментальний метод, і саме це важливо. — Добре, як потрапити до Гоґвортсу?

Професорка Макґонеґел не стримала здавленого сміху, ніби його витягли з неї пінцетом.

 — Стривай, Гаррі, — сказав батько. — Памʼятаєш, чому ти досі не ходив до школи? Як бути з твоєю особливістю?

Професорка Макґонеґел різко повернулася до Майкла.

 — Особливістю? Ви про що?

 —  У мене проблеми зі сном, — сказав Гаррі і безпомічно махнув руками. — Мій цикл сну триває двадцять шість годин, я щодня йду спати на дві години пізніше, ніж вчора. Я не можу заснути раніше, а наступного дня маю заснути ще пізніше. Десята вечора, північ, друга ранку, четверта ранку, доки не завершиться цикл. Навіть якщо я намагаюся прокинутися раніше, це не допомагає, адже тоді весь день почуваюся розбитим. Ось чому я досі не ходив до звичайної школи.

 — Це одна з причин, — сказала мати. Гаррі люто кинув на неї оком.

Макґонеґел видала довгий гмммм.

 — Не пригадую, щоб я чула про таке раніше…​ — сказала вона повільно. — Я спитаю в мадам Помфрі, можливо, їй відомі якісь ліки, — потім її обличчя проясніло. — Ні, я впевнена, що це не буде проблемою, і знайду рішення, коли настане час. Так, — і її погляд знову став суворим, — а що це за інші причини?

Гаррі люто поглянув на батьків.

 — Я послідовний противник обов’язкового відвідування школи на підставах того, що я не маю страждати через неспроможність занепалої освітньої системи надати вчителів чи навчальних матеріалів навіть мінімально адекватної якості.

Батьки Гаррі зайшлися реготом, ніби гадали, що це був просто жарт.

 — О, — сказав батько Гаррі, очі його блищали, — так ось чому ти вкусив вчительку математики в третьому класі.

 — Вона не знала, що таке логарифм!

 — Авжеж, — продовжила мати, — вкусити її було дуже зрілою реакцією на це.

Батько кивнув.

 — Дуже продумана політика щодо проблеми вчителів, що не розуміють логарифмів.

 — Мені було сім років! Скільки ви ще збираєтеся про це згадувати?

 — Так…​ — зі співчуттям сказала мати. — Ти кусаєш одну вчительку математики, і тобі ніколи не дають про це забути, чи не так?

Гаррі обернувся до професорки Макґонеґел.

 — Ось! Бачите, з чим мені доводиться жити?

 — Вибачте, — сказала Петунія і зникла за дверима до подвірʼя, звідки було добре чути її гучний регіт.

 — Так, е…​, так, — здавалося, що професорці Макґонеґел було чомусь складно говорити, — у Гоґвортсі кусати вчителів не можна, чи це достатньо зрозуміло, містере Поттер?

Гаррі насупився.

 — Добре, я не кусатиму нікого, хто не кусатиметься першим.

Почувши це, професор Майкл Веррес-Еванс був змушений теж залишити кімнату.

 — Добре, — зітхнула професорка Макґонеґел після того, як батьки Гаррі опанували себе й повернулися. — Добре. Гадаю, за цих обставин я просто зобовʼязана не допустити, щоб ви отримали навчальні матеріали раніше, ніж за день-два до початку школи.

 — Що? Чому? Інші діти вже знають магію, чи не так? Я маю почати наздоганяти негайно!

 — Не хвилюйтеся, містере Поттер, — відповіла професорка Макґонеґел, — Гоґвортс цілком спроможний навчати азам. І я підозрюю, містере Поттер, що якщо залишити вас на два місяці наодинці зі шкільними підручниками, навіть без палички, я повернусь до цього будинку і побачу лише кратер з бузковим димом, знелюдніле місто навколо і нашестя палаючих зебр, що тероризують залишки Англії.

Мама й тато кивнули абсолютно синхронно.

 — Мамо! Тату!